Плітки й чутки

В нашия блок живее баба Мина. Тя е на осемдесет години, но знае всичко за всички. Всеки ден седи на пейката пред входа и разказва на съседите най-новите клюки. Миналата седмица ме спря и ми каза: „Чу ли? Студентите от третия етаж се скарали с хазяина, защото всеки ден правели купони до сутринта. А съседката от петия етаж се сгодила за един италианец и щяла да се мести в Рим!“ Отначало вярвах на всяка дума. После видях, че студентите и хазяинът пият кафе заедно на балкона, а съседката от петия етаж си купи нов диван. Няма никакъв италианец — измислица! Вече зная, че половината от клюките на баба Мина не са верни. Но все пак винаги спирам да я слушам. Защо? Защото, между нас казано, никой не разказва по-интересно от нея. А вчера чух, че и за мен вече имало клюка: уж съм щял да ставам оперен певец. Е, как ми се иска да е вярно…

У нашому будинку живе баба Міна. Їй вісімдесят років, але вона знає все про всіх. Щодня вона сидить на лавці біля під'їзду й розповідає сусідам найсвіжіші плітки. Минулого тижня вона зупинила мене й сказала: «⁠Чув? Студенти з третього поверху, кажуть, посварилися з господарем, бо щодня влаштовували вечірки до ранку. А сусідка з п'ятого поверху заручилася з якимось італійцем і переїжджає до Рима!⁠» Спочатку я вірив кожному слову. Потім побачив, що студенти й господар разом п'ють каву на балконі, а сусідка з п'ятого поверху купила новий диван. Жодного італійця немає — вигадка! Тепер я знаю, що половина пліток баби Міни — неправда. Але я все одно завжди зупиняюся її послухати. Чому? Бо, між нами кажучи, ніхто не розповідає цікавіше за неї. А вчора я почув, що й про мене вже ходить плітка: я нібито збираюся стати оперним співаком. Ех, як би мені хотілося, щоб це була правда…