Картини й виставки

В неделя с приятелката ми Вера отидохме в Националната галерия. Там от няколко месеца е подредена изложба с творби на български художници от двадесети век. В първата зала има портрети и пейзажи. Много ми харесаха картините на Владимир Димитров – Майстора. Той рисува селски хора, жътва и плодове с ярки, топли цветове. Някои от портретите са нарисувани преди повече от сто години, но изглеждат съвсем съвременни. Във втората зала са изложени абстрактни творби. Вера ги хареса, а аз дълго гледах едно голямо платно и не разбрах какво изобразява. Екскурзоводката ни обясни, че художникът не рисува предмети, а чувства. След това картината ми се стори по-интересна. В последната зала има скулптури от камък и дърво. До всяка творба има малък надпис с името на автора и годината. Пипането е забранено, но снимането без светкавица е разрешено. Накрая пихме кафе в двора на галерията и спорихме коя творба е най-хубава. Така и не се съгласихме, но решихме след месец да отидем пак.

У неділю ми з подругою Вірою пішли до Національної галереї. Там уже кілька місяців триває виставка робіт болгарських художників ХХ століття. У першій залі — портрети й пейзажі. Мені дуже сподобалися картини Владимира Димитрова — Майстора. Він малює сільських людей, жнива й фрукти яскравими, теплими фарбами. Деякі портрети намальовано понад сто років тому, але вони виглядають цілком сучасно. У другій залі виставлено абстрактні роботи. Вірі вони сподобалися, а я довго дивилася на одне велике полотно й не зрозуміла, що воно зображує. Екскурсоводка пояснила нам, що художник малює не предмети, а почуття. Після цього картина здалася мені цікавішою. В останній залі — скульптури з каменю й дерева. Біля кожного твору є табличка з іменем автора й роком. Торкатися заборонено, але фотографувати без спалаху можна. Наприкінці ми випили кави в дворику галереї й сперечалися, який твір найгарніший. Так і не дійшли згоди, але вирішили за місяць прийти знову.